Привіт із минулого: в Новоаврамівській гімназії відкрили капсулу часу
Капсули часу. Які настанови залишили нам, і що ми приготували для наступних поколінь? Капсула часу - це послання нащадкам від попередніх поколінь. Час швидкоплинний. Покоління змінюють один одного. Пролітають роки, змінюються десятиліття, проходять століття. Що чекає наших нащадків? Яким буде світ через 50 чи 100 років? Як зміниться наша планета через тисячоліття? Чи залишиться щось від нашої цивілізації: великих винаходів, пам'ятників архітектури, визнаних творів мистецтва, музики, літератури ... Напевно, ще людей в Стародавньому світі хвилював це питання. Прагнучи зберегти свою історію і кращі з творів мистецтва, вони намагалися передати їх крізь час і простір своїм майбутнім нащадкам, як нагадування про те, що і вони, «давні», колись існували.
Ця традиція була неймовірно популярна в колишньому Радянському Cоюзі, при кожній великій споруді, при кожній знаменній події закладалася капсула з посланням. У 2017 і 2018 року нас чекає, мабуть, наймасовіший розтин «капсул часу». У 1967-1968 роках році їх активно встановлювали і закладали до прийдешніх різних знаменних ювілеїв. 50 років тому заклали таке послання і в школі села Новоаврамівка.
У прохолодний листопадовий день Новоаврамівська гімназія запросила на урочисте зібрання із нагоди відкриття «капсули часу». Розпочав захід директор О.А. Романов. Змінюються шкільні методики і підручники, на зміну рахівниці прийшов комп’ютер, але незмінним залишається шкільний дзвінок, який кличе в дитинство. Чарівна його мелодія покликала, сповістивши про початок свята. Всі, затамувавши подих, слухали цю «музику» дитинства. А потім настала слушна мить, коли пролунала вся історія навчального закладу, котру зачитала учителька історії В.В.Гавриленко. Виявляється, що історія освіти у Новоаврамівці має досить глибоке коріння і давні традиції, котрі сягають у другу чверть ХІХ століття. Про деякі факти хочеться повідомити читачам. Отже, відомо, що у 1918 році в селі працювала гімназія. У 1934 Новоаврамівську семирічку закінчило 65 осіб. У цьому ж році навчальний заклад було реорганізовано в одну із перших в районі 10-річок. Протягом 1939-1941 років щорічно школу закінчували 39-40 десятикласників. Слід відзначити, що у деякі періоди школу відвідували учні майже з двох десятків сіл: Грушине, Ковалів, Мелюшок, Стайок, Ульянівки, Староаврамівки, Бутівців, Орликівщини, Новоіванівки, Вербино, Трубайців, Ялосовецького, Лагодівки, Великої та Малої Попівки. Вже у 1952 році в школі навчалося 540 дітей. 7 листопада 1967 року було відкрито сучасне приміщення школи, збудоване за кошти місцевого колгоспу «Червона Зірка», та закладена капсула часу тодішніми випускниками. У 60-70 роках щороку господарство виділяло по 2-3 тисячі карбованців для зміцнення навчально-матеріальної бази кабінетів.
24 серпня 2003 року, до 12-ї річниці Незалежності України, в школі відбулася подія, про яку, мабуть мріяло не одне покоління учнів та вчителів – до школи підведено газ та відкрито автономну газову котельню. 18 червня 2004 року школа, за ініціативи та великих зусиль директора Л. П. Коротича набула статусу першої сільської гімназії у районі. На сьогодні тут навчаються 132 учні з усіх сіл Новоаврамівської ОТГ.
За півстоліття педагоги виховали багато хороших людей, але особливо багато праці вони вклали в тих, хто з відзнакою закінчив школу, а таких учнів було чимало.
Народна мудрість каже: «Перший свій поклін — віддай батькам своїм, вони тебе зростили. А другий — дай учителям, вони тебе навчили». I хоча на святі велика частина уваги приділялася випускникам, в першу чергу, присутні склали данину шани і любові вчителям. Продовжують давні традиції та примножують наукові здобутки вчителі гімназії Н.Ф. Домненко, В.І.Тимошенко, С.І. Бордюг, К.В. Кравченко, Л.О. Микитенко, вихованці яких є переможцями районних та обласних етапів Всеукраїнських учнівських олімпіад із базових дисциплін, МАН. У 2016 році гімназія стала кращим сільським навчальним закладом району. Із вдячністю випускники згадують своїх учителів і наставників: Ф.О. Могиленка, К.С. Тура, В.Д. Годзь, М.П. Волошин, Л.І. Мошинську та не одне покоління учителів, які завжди будуть у пам’яті, і які залишили в кожному учневі частинку своєї душі. У різні часи у школі працювали учительські подружжя. Це Валентин Панасович та Марія Петрівна Приходьки, Лідія Петрівна та Григорій Макарович Волошини, Володимир Дмитрович Лєбєдєв та Зінаїда Петрівна Єфанова, Василь Маркович та Ганна Петрівна Рубани, Іван Тимофійович та Наталія Костівна Голяни, Олександр Олександрович та Ольга Григорівна Кривошти, Володимир Пилипович та Надія Андріївна Димитрови.
Кожне покоління випускників Новоаврамівської гімназії пишається директорами: О.М. Руденком, І.М. Сиротіним, Г.П. Ярмолою, Л.П. Коротичем (відмінник освіти України, Заслужений вчитель України), О.О. Кривоштою (відмінник освіти, учитель-методист), Л.О. Руденком, Л.М. Звірко, О.А. Романовим. День за днем директори дбали про затишок і комфорт у школі. Забезпечували тепло, вчасне харчування, брали участь у вирішенні всіх проблем та разом з учнями переживали їх поразки та святкували перемоги. На жаль, не всі вони змогли бути присутніми на святі, але у школі завжди пам’ятають про них і вдячні за їх турботу.
10 листопада стало тим днем, коли стежки-доріжки випускників злилися в одну, привівши до храму науки, до рідної школи. В гімназії все так щебече дітвора, заклопотані вчителі, але випускники вже не ті. За їх спинами дороги життя, такі різні, такі нелегкі. У кожного з’явилося бажання пройти шкільними коридорами, посидіти за шкільною партою. Доля вносить свої зміни в людське життя, і багато випускників та вчителів не змогли прийти на зустріч. Всі присутні вшанували дорогих серцю людей, вчителів та однокласників, хвилиною мовчання.
І ось настала урочиста мить, заради якої все шкільне братство зібралося на подвір’ї школи. 50 років тому в 1967 році вчителі та учні заклали капсулу часу. Для школярів сьогодення - це змога зазирнути в минуле, а для тогочасних школярів - це змога доторкнутися душею та повернутися спогадами в дитинство. Всі затамували подих, поки діставали і відкривали капсулу часу, що півстоліття чекала, замурована в стіні школи біля вхідних дверей. Із трубки дістали лист в майбутнє від учнів 1967 року, надрукованого на друкарській машинці, Лідія Степанівна Романова та Надія Іванівна Овчаренко, котрі п’ятдесят років тому його і закладали . У колишніх учениць та в присутніх бриніли сльози на очах, адже це так щемно і символічно. Право зачитати послання нащадкам надали директору Новоаврамівської гімназії О.А. Романову. Лист від тогочасних вчителів та школярів в дусі марксизму-ленінізму. Серед настанов гарно вчитися і будувати майбутнє це слова, які вражають до глибини душі. Це слова про мир. Слова про те, щоб наші діти не брали до рук зброї. Це надзвичайно актуально на сьогодні, і це – найважливіше. «Ми впевнені, що у час, коли живете, буде чисте і спокійне небо над планетою, зникнуть страждання війни, загроза атомної катастрофи. Так завжди пам’ятайте – ваше щасливе майбутнє завойоване у грізних боях і невтомною працею предків». А ще у листі йшлося про здобутки школярів тих часів: «… 1966 році колгоспники артілі «Червона Зірка» зібрали із одного гектара озимої пшениці 29,8, а всього зернових – по 30 цнт. із га. Вироблено молока по 517 кг. на корову…1958-1965 році у школі було запроваджено виробниче навчання. За школою було закріплено 35 га землі. На якій учнівська виробнича бригада одержувала високі врожаї. У 1961 школа була занесена у книгу, «Маяки кукурудзоводи Полтавщини». 1962році затверджена учасником виставки досягнень народного господарства СРСР. 1935 – стала середньою. Тільки за післявоєнні роки закінчили 1326 учнів. 83 учнів нагороджені золотими та срібними медалями… У цьому ювілейному році у школі навчається 354 учні, які оволодівають знаннями і готуються стати достойною зміною своїх батьків. Віримо, що ви, покоління 2017 року будете гідними продовжувачами наших справ».
Ведучі заходу Яна Лозовик та Данило Волошин всіх присутніх радо вітали та дякували колишнім школярам-односельцям за їхню працю, внесок у розвиток держави, віру у краще життя. «Добре, що ми зберігаємо традиції. Переконані, молоде покоління об`єднається навколо ідеї розбудови краю, бо Батьківщина єдина і вона найкраща. Пам’ятаймо про це завжди!» - говорили ведучі. Після цього на сцену для вітального слова були запрошені почесні гості: голова Хорольської райдержадміністрації Лариса Звірко, голова Новоаврамівської ОТГ Олена Дембовська та Заслужений вчитель України, засновник Новоаврамівської гімназії Леонід Коротич. Гості щиро вітали зі святом, бажали школі довголіття, гарних учнів та спонсорів. Лариса Миколаївна відзначила: «Зараз дехто таким подіям намагається надати, якогось політичного забарвлення, критикує їх. На мою думку, так може говорити тільки та людина, яка не поважає свого минулого і не розуміє, що історія – процес об’єктивний, передбачити, що буде через 50 - 100 років не дано нікому. Але викреслювати із неї сторінки чи замовчувати – це неправильно. Тому що правда завжди випливає на поверхню. Звісно, що писали листа у 1967 році, зважаючи на те у якій країні і обставинах жили. І хоча зараз, незалежна Україна, але вона є правонаступницею Української РСР.
Я впевнена, що всі випускники 1967 року реалізували себе в житті, у професії. Їм є чим пишатися і вони впевнені, що їх діти і онуки матимуть світле майбуття. Не забувайте свою альма-матер, а гімназії процвітання.» Вітаючи із визначною подією, Леонід Прокопович говорив: «Якраз у 1967 році я закінчив школу і став студентом. А у 1977 році, я й сам цього не очікував, що може таке статися у моєму житті – у 25 років очолив Новоаврамівську середню школу. З того часу минуло 40 років. Подія ця – яскравий, прекрасний приклад тих поколінь, які ходили до цієї школи, які плекали авторитет. І нині треба вклонитися нашим випускникам і тим, хто дійсно вірив у світле майбутнє і хотіли, і робили разом із своїми батьками для нашого народу кращого життя. Якщо говорити так, що таке для історії 50 років – це мить, а якщо взяти життєву сторінку, то півстоліття-солідній відрізок часу. Ми сьогодні живемо у незалежній Україні. Ми повинні знати про що думали і мріяли випускники у далекому 1967 році, коли закладали капсулу часу. Можна по-різному судити про історичні події, але це наше минуле з його здобутками і поразками. Я гордий із того, що Новоаврамівська гімназія з давніх-давен і по сьогодні продовжує славні традиції попередніх поколінь. Вітаю із незабутньою подією. Бажаю міцного здоров’я всім, миру, прекрасного майбутнього гімназії і нашій Україні!».
Послання 1967 року передали в шкільний музей. Потім було закладення капсули часу від учнів та педагогів 2017 року учням та вчителям 2067 року. На згадку в капсулу часу поклали текст звернення та відео-розповідь про школу. Послання закрили з надією, коли школа святкуватиме 100-річчя, то вікриття капсули часу стане кульмінацією свята. Замурували звернення на тому ж місці. А почесна нагода випала відмінникам навчання одинадцятикласникам Яні Лозовик та Данилу Волошину. Зачитали лист у майбутнє учні дев’ятого класу Костянтин Юровський та Катерина Мацак. Із найкращими побажаннями зверталися нинішні учні до майбутніх школярів: «Сподіваємося що і ви будете нести в майбутнє прадавні скарби, що йдуть від покоління до покоління, огортаючи глибинним чаром людську душу, будете справжніми патріотами з почуттям високої гідності і честі, найкращими синами та доньками Сучасної Європейської Держави України!
Любі нащадки цінуйте життя, завжди дякуйте за нього своїм батькам, любіть свою землю, бережіть природну красу рідного краю, пишайтеся тим, що ви українці! Хай стежина до цієї школи для вас, ваших рідних завжди буде веселою, хай над нашими домівками сяє сонце, береже вас Ангел-Охоронець і благословляє на добрі справи Господь!...»
Наприкінці свята учні подарували присутнім пісню та запросили переглянути відеопослання до майбутніх поколінь, а потім запропонували сфотографуватися всім випускникам на згадку про цю мить.
Випускники та гості свята ще довго спілкувалися на подвір’ї та в приміщенні гімназії, адже дитинство – це щаслива пора, це місце, куди хочеться повертатися душею знов і знов. Воно — як чарівна капсула часу, що вбирає у себе досвід минулих літ, воно — як ностальгія за дитинством, у яке зможе хоча б на мить повернутися кожен, хто візьме до рук цю книжку. Розглядаючи старі фотографії шкільних років присутні на святі випускники 1967 року Лідія Багно, Микола Волошин, Іван Мисак, Ганна Домненко, Ольга Филоненко, Тетяна Ващенко, Тетяна Домненко, Леонід Чорненький, Любов Трускало, Ганна Супрун поринули у щасливі роки дитинства, з теплотою і ніжністю пригадували шкільні роки.
Готуючись до цієї неординарної події, колектив школи прагнув передати всім тепло і ніжність дитячих та вчительських сердець…
