13.10.2017 року в с.Грушине відбулося урочисте відкриття пам'ятного знаку "СОЛДАТСЬКИМ ВДОВАМ"
Ми увінчали лаврами переможців, воїнство, яке живим повернулось із війни і тих, хто не повернувся. До хмар піднялись меморіали, рясно задзвеніли латунню ювілейні післявоєнні медалі на грудях фронтовиків… І зовсім забули про життя солдаток, справді гідне подвигу. Ніде не було скромного пам'ятника вдовам. Лише п'ять років тому перший з'явився у м. Київ, а потім в інших містах і селах почали споруджуватися подібні обеліски На Хорольщині їх чотири. Перший звели у селі Мусіївка, другий у Андріївці, третій у Хильківці, а четвертий нещодавно у селі Грушине. Це справді унікальні пам'ятники. Адже подвиг простої жінки, у якої на фронті загинув чоловік, матері, яка самотужки ростила дітей в умовах лихоліття війни та тяжких повоєнних років, до цього не втілювався у монументи. Це був щоденний і, здавалося б, непомітний подвиг. Але саме завдяки йому ми живемо сьогодні, не відчуваючи холоду і голоду. Цей монумент необхідний для нових поколінь українців. І дуже добре, що вони з'явилися на Хорольщині.
Пам'ятник у Грушине вийшов дуже промовистим. Матір-вдова тримає своїми тендітними, але натрудженими руками довгожданий лист-трикутник від чоловіка, сина, з теплими словами любові, може то єдиний спогад, котрий залишився від найрідніших людей. Коли поверталися чоловіки, сини і брати, тоді сяяло світло зустрічі, а якщо не поверталися - тінь вічної втрати торкалася чола. В кожній рисочці жіночого обличчя - надія на мир, на радість. Автори дуже влучно передали ті важкі часи, коли чоловіки гинули на війні, а горе і весь тягар життя довелося перебрати на себе жінкам. Доля Матері - це доля України в щасті й горі, в радості й печалі, в "трудах і днях" (Гесіод), як немеркнуча Віфлеємська Зірка над колискою немовляти і над могилою коханого чоловіка. Безкорисливості, шляхетності, гласності, гуманізму, добровільності, милосердя, чуйності, самовідданості, співчуття, людяності, взаємодопомоги, вчили Матері, про це говорять поетичні рядки Бориса Олійника, котрі викарбувані на стелі: " Віддай усе, що взяв, і освятись, ще більше ніж узяв, зумій віддати стоїть на видноколі світла мати - у неї вчись".
13 жовтня, напередодні Дня захисника України, грушани та гості прийшли низько схилити голови перед монументом матерям, солдатським вдовам. Бо обличчя нашої Перемоги - жіноче, бо були вони і за батька, і за матір, бо втілили в дітях своїх усе хороше, про що мріяли, до чого прагнули.
Сьогодні ми відкриваємо пам'ятник солдатським вдовам. І доземно вклоняємося їм за мужність, героїзм і людяність у роки тяжкого лихоліття! І від щирого серця дякуємо за подвиг, за все те, що вони зробили для нас!
Розпочав урочисту частину церемонії в.о.сільського старости С.М.Барило та надав право відкрити пам'ятний знак В.В.Чишку голові ФГ "Грунтознавець", голові районної ветеранської організації Д.А.Кражану, заслуженому працівнику культури України О.І.Муці, заслуженому ветерану України І.Я.Головку. Потім гості та жителі села поклали квіти до підніжжя монумента. Той факт, що на відкриття зібралося чимало людей різних поколінь, є підтвердженням особливої ваги пам'ятника "Матері-Вдові", - зауважив Станіслав Миколайович. На відкриття ми запросили усіх, хто був причетний до зведення цього знаку, а головне - діти і молодь, щоб побачили людей, які вміють робити добро і вшановувати пам'ять про тих, хто на це заслуговує. І запросив до слова почесних гостей - О.А.Дембовську Новоаврамівського сільського голову: "… Я схиляю голову перед матерями, які просту життєву арифметику чують мудрим материнським серцем. Оті знання й допомогли їм вистояти в грізні роки Великої Вітчизняної. Та й не лише тоді…", - говорила очільниця громади та дякувала за достойну пам'ять і шану, бажала миру і всіляких гараздів. В.В.Чишко, голова ФГ "Грунтознавець": "Ніщо інше так не об'єднує людей, як правдива історія, пам'ять. Встановлення цього знаку, я вважаю - це частка всього села, моя особиста, нашого господарства у збереження правдивої історії, гідної пам'яті матері-вдови". Д.А.Кражан, голова районної організації ветеранів України: "Сьогодні ми відкрили цей пам'ятник, щоб назавжди увіковічнити Матір за її величний подвиг, - сказав Дмитро Андрійович. Нині на території району проживає лише одна солдатська вдова, 95 річна Кіпаренко Ганна Михайлівна із села Мусіївка. Солдатськими вдовами назвали їх уже потім, наших дорогих і незабутніх, слабких і в той же час мужніх матерів! Солдатські вдови… Скільки їх - наших славних жінок, які одержали страшні повідомлення про смерть чоловіка - не вірили, чекали, виглядали тих, кого проводжали на війну з маленькими дітками на руках. Чекали і оберігали діточок своїх. Їм треба було скрізь встигнути: і в полі, і в домі. Треба було зберегти сиріток, щоб вийшли з них роботящі й порядні люди, щоб не соромно було за них перед пам'яттю їхнього батька. Дітям, віддали вони все найкраще з сердець своїх, з долі своєї. Символічно, що цей пам'ятник доповнює композицію пам'ятника загиблим воїнам у роки Другої світової війни. Добру справу зробили грушани, бо пам'ять живе вічно". О.І.Мука, заслужений працівник культури, уродженець села Грушине: " Моя душа, була переповнена тим, що зустрінуся із односельцями, знову піду стежками, де ходили ніжки моєї мами. Зранку ішов дощ, це наші душі плакали за матерями., котрих не повернуть. Ось вийшло сонечко це ніби ті жінки, чиї імена викарбувані на стелі сказали: " Живіть і радуйтесь тихим життям, а ми будемо спочивати …" І.Я.Головко, заслужений ветеран України, уродженець села Грушине: "Низько голову схиляю за ту велику роботу із увічнення пам'яті наших матерів. Хто словом, хто ділом - і кращого пам'ятника немає в районі та чи й буде. Адже ініціатива і наполегливість голови первинної організації ветеранів І.Ф.Сайка, помножена на підтримку сільського старости С.М.Барила та кошти фермерського господарства "Грунтознавець" зробили велику справу. Пам'ять про наших матерів, бабусь ніколи не згине. Отой невеликий п'ятачок стане для майбутнім поколінь священним місцем. І.Ф.Сайко, голова первинної організації ветеранів: " Кажуть, що у війни, не жіноче обличчя. Я не можу позбутися думки, що у війни - обличчя вдови. В моїй дитячій пам'яті, війна залишилася плачем згорьованої жінки, що одержала похоронку. Той плач не забувається. Від нього стискається серце. Жінок із долею воєнних вдів не залишилося в нашому селі, але є їх діти, внуки та правнуки. Скільки горя, скільки безнадії вони пережили. Сивою журавкою кружляла вдовина пам'ять, а чоловіки жили у їхніх серцях.. Вдовиними слізьми і потом зрошені поля. Їхніми долонями надоєні тисячі й тисячі літрів молока. Вдовиними мозолями побудовано нові хати, насаджено сади. Мало щастя випало на їх долю. Але навіть краплинки його вони зуміли зберегти. Ніхто окрім них, не зміг би так, тільки вони - вічні, безкорисливі, терпеливі трудівниці: в холодній хаті, і на убогому полі. Тільки їхнє серце могло не розірватись: витримати погляд голодних сирітських оченят і тоненьке "мамо, дайте їсти". А на полиці в хаті - голодно і холодно. І тамувала ненька дитячий голод ласкою материнською, нерозтраченим теплом своєї душі... Вони заслуговують на золотий пам'ятник… Я вклоняюся і сердечно дякую від грушинської громади головам фермерських господарств В.В.Чишку, І.В.Чишку за їхню підтримку і допомогу, без коштів, які вони виділили, ми б нічого не зробили; С.М.Барилу - він організовував будівництво і виготовлення пам'ятного знаку - це велика і клопітка робота. Велика вдячність нашому землякові О.І.Муці та архітектору В.Г.Чопенку, які виготовили проект та монумент "Солдатській вдові". Щире спасибі ветеранам, котрі допомогли відновити імена вдів нашого села - К.А.Педорич, М.Я.Головку, та побажати усім міцного здоров'я, миру і затишку. Хай лише добрі справи множаться у районі!" В.Г.Чопенко, архітектор: " Маю за високу честь, що запропонували мені брати участь у такому воістину святому будівництві. Вдячний, що дали можливість попрацювати над образом солдатської вдови, втілити народну ідею у камені. Вдивляючись у далечінь, вона застигла в чеканні, ніби виглядає когось. Спиніться у задумі, покладіть їй квіти, як шану матерям усього світу."
Літургію освячення пам'ятного знаку провів настоятель Свято-Успенської церкви отець Георгій.
Усіх присутніх до місцевого будинку культури запросив гостинно господар села в.о. старости С.М.Барило. У затишному, зі смаком оформленому малому залі продовжилося вшанування солдатських вдів літературно- музичною композицією. Лунали слова, віршовані рядки, котрі ішли від самого серця ведучих: " Неньки, наші неньки! У вас шукаємо і знаходимо собі правду і душевну розраду, бо все починається з неньки. І та, що віджила, і та, що ще живе, - не для себе, звичайно, - для дітей, онуків і правнуків своїх. Тяжко їм, але справжнє материнство ніколи не буває легким, як не буває легким подвиг…"
Сьогодні світ складається із тих, хто не дограв у "війну і мир". На жаль, і сьогодні надзвичайно актуальною темою залишається тема війни і вдовиної долі. Як говорив Тарас Шевченко: "У своїй хаті - своя сила і правда, і воля", тож маємо обов'язково шанувати тих, чий святий обов'язок - захищати свою хату, боронити свою правду - своєю силою і своєю волею. Важка то праця захищати мир! Багато наших чоловіків знаходяться у лавах Збройних Сил України. Вони залишили свої домівки і квітучу Грушинську рідну землю, щоб відстоювати незалежність своєї держави. На урочистість були запрошені учасники антитерористичної операції на сході України: Р.М.Баган, Р.А.Левченко, М.А.Левченко, Ю.І.Микитенко, В.В.Вдовиченко, В.О.Пилипенко, В.І.Андраш, О.Г.Чорненький.
За патріотизм, відповідальність, безмежну любов до рідного краю їм людська вдячність і низький уклін від громади адресувала Олена Андріївна Дембовська та вручила грамоти і квіти. Молімося за наших мужніх захисників і просімо у Бога, аби вони живими і здоровими поверталися додому, до своїх матерів, дружин, дітей, щоб скоріше закінчилася війна.
У той святковий, щедро напоєний теплом, осінній день була ще одна вагома нагода відзначити в чудовому товаристві свято праці, свято, долі, свято життя, щоб віддати свою шану і повагу людям за спиною у яких великий віковий і життєвий шлях. Долі їх багато в чому схожі одна на одну. Про кожного можна писати романи і повісті. І буде то бентежна розповідь про стійкість, мужність, працелюбність, відданість громадському обов'язку. Одним із таких прикладів є Іван Федорович Сайко, голова первинної ветеранської організації ветеранів села Грушине. " За активну громадську позицію, патріотизм, доброчинність, самовіддану багаторічну працю, за розуміння ветеранських проблем, за безжоганне і постійне виявлення уваги до людей старшого покоління та з нагоди дня ветерана" поважний ветеран отримав грамоту від вдячної громади.
Роки…роки їх наче й не було. Війнули вони пташиним крилом і помандрували колючою стернею, запахом жнив, щебетом весен, снігами зим, і щедрістю літа, залишивши солодку згадку. Нехай же діти будуть для шановних ветеранів гордістю, а онуки - радістю, хай золота осінь завжди буде щасливою, радості, миру, добра в ім'я розквіту рідної Хорольщини. Проникливі слова привітань, побажань, шанування і поваги підкріплювали гарними концертними номерами ансамбль "Кумасі" Грушинського СБК (художній керівник Антон Чех, директор Світлана Остапенко), дует у складі Григорія Карпенка та Івана Сайка, учні Грушинської школи І ступеня.
Якщо запитати у жителів села Грушине "Що таке щастя? Що потрібно, щоб бути щасливими на своїй батьківській землі? " - грушани, не задумуючись, скажуть, що у їх долі є своє щастя. Їхнє щастя в тому, коли не байдуже який слід залишать після себе на землі. Щастя в тому, що окрім себе думають про тих, хто поруч. По-своєму щасливі вони сьогодні своїм відданим служінням державі, тим, що вселяють віру у майбутнє своїми гарними справами, кожним своїм добрим ділом несуть до спраглих сердець людей ідеї добра, злагоди і любові.
